ПАСПОТР

НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

Агротехніка зеленого будівництва

(назва дисципліни)

Кількість кредитів ЄКТС 4,0

 

Види робіт          лекції, практичні роботи

                              (лекції, практичні та лабораторно-практичні заняття тощо) 

 

Форма підсумкового контролю екзамен

                                                                                  (іспит або залік – вказати)

 

Мета дисципліни, заняття та навички що дисципліна дає:

Мета дисципліни теоретична та практична підготовка студентів з агротехніки, створення, утримання в належному стані та формування декоративних і стійких до несприятливих умов природного середовища насаджень у містах, інших населених пунктах України.

Завдання курсу – дати теоретичні відомості та сформувати практичні навички з питань агротехніки зеленого будівництва на об’єктах урбанізованого середовища, ознайомити з комплексом підготовчих робіт, з організацією та технологічним циклом робіт з озеленення території, особливостями догляду за деревами, кущами, квітниками, газонами тощо.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

– теоретичні основи агротехніки зеленого будівництва з урахуванням факторів урбанізованого середовища та біологічних властивостей деревних і трав’янистих рослин;

– етапи підготовки території при будівництві об’єктів ландшафтної архітектури;

– агротехніку створення різних типів насаджень;

– агротехніку догляду за декоративною рослинністю;

– правила, норми, технологічні умови проведення робіт з експлуатації об’єктів ландшафтного будівництва, з догляду за рослинністю і її формування;

– основні типи машин і механізмів для проведення агротехнічних робіт.

Студенти повинні вміти:

– знаходити інформацію з проблем агротехніки зеленого будівництва, аналізувати й узагальнювати її;

– грамотно добирати посівний матеріал при створенні об’єктів садово-паркового будівництва;

– продумано використовувати органічні та мінеральні добрива, стимулятори для покращення росту й розвитку деревних, квітково-декоративних і трав’янистих рослин;

– складати плани-графіки проведення робіт з урахуванням послідовності її проведення та сезонності виконання;

– використовувати машини та механізм цільового призначення при комплексній механізації садово-паркових робіт;

– реалізувати плани та проекти ландшафтного будівництва.

 

Розподіл оцінки в рамках дисципліни

Поточне тестування та самостійна робота

Підсумковий тест

(іспит)

Сума

Змістовий модуль 1

Змістовий модуль 2

Змістовий модуль 3

Т1

Т2

Т3

Т4

Т5

Т6

Т7

10

10

10

10

10

10

10

30

100

 

Кафедра, якісний склад: кафедра садово-паркового господарства        

викладання лекцій:  канд. с.-г. наук,  доцент Булат А.Г

проведення практичних занять: канд. с.-г. наук,  доцент Булат А.Г Практична підготовка: ____________________________________________

(наявність інформації про можливість та умови проходження практики)

 


Лабораторна робота №5

Створення груп з деревно-чагарникової рослинності.

 

Мета роботи: вивчити основні принципи створення груп з деревно-чагарникової рослинності для благоустрою зелених насаджень. На підставі вивчення основних принципів створення угруповань розробити асортимент рослин для різних видів зелених насаджень загального користування з врахуванням функціонального призначення об’єкту.

Тривалість роботи – 2 академічні години.

Завдання: ознайомитись з правилами створення груп з деревно-чагарникової рослинності

Загальні відомості.

Композиція зелених насаджень у будь-якому ландшафтному об'єкті повинна відповідати функціональним, екологічним й естетичним вимогам. У цих цілях створюються наступні деревинно-чагарникові угруповання: масиви, алеї, солітери, ландшафтні групи, живоплоти, вертикальне озеленення, квіткове оформлення.

Ландшафтна група є обов'язковим елементом будь-якого ландшафтного об'єкта.

Ландшафтна група - самостійна композиція з дерев і чагарників. Це поєднання деревних рослин одного або декількох видів, розташованих ізольовано на відкритому просторі ландшафтного об'єкта. Широкі можливості складання груп роблять їх одним з основних елементів ландшафтних композицій. Композиція являє собою компонування рослинних форм у єдине гармонічне ціле. Самостійна компактна ландшафтна група може служити сильним акцентом, що є центром композиції того або іншого пейзажу.

Ландшафтні групи підбирають у два етапи: на першому етапі враховують біологічні властивості рослин, тобто їхнє сприйняття кліматичних умов, ґрунтових умов, вологості повітря, інсоляції, їхню довговічність і швидкість зростання. На другому етапі враховують їхні архітектурно-художні характеристики, тобто контур загального силуету рослин, розмір, колір листя й кори стовбура, структуру розгалуження, візерунок і текстуру мозаїки листя.

За складом насаджень ландшафтні групи підрозділяють на деревні, деревно-чагарникові й чагарникові. В окремих випадках деревно-чагарникові групи доповнюються посадками декоративних трав'янистих рослин, у тому числі квітів багатолітників, що створюють у групи більш низький передній план.

Рис. 5.1 - Класифікація рослинних угруповань за зовнішніми ознаками:

А - структура: груба, середня, тонка; Б – зімкненість -  0,8, 0,3; В - форма насаджень: проста, складна; Г - колір: темний, світлий; Д - габітус: симетричний, асиметричний; Е - величина: велика площа проекції крон, мала площа проекції.

 

За дендрологічним складом групи бувають чисті й змішані. Чисті групи складаються з рослин однієї породи, змішані - з рослин декількох порід. Чисті групи звичайно відрізняються чітким силуетом. Групи, змішані за складом, мають потенційну варіабельність композиції й відрізняються великою складністю побудови. Основою для побудови таких груп може служити видовий склад деревних рослин певного типу, характерних для місцевих фізико-географічних умов. Варто враховувати, що в змішаних групах відбувається втрата декоративних якостей у випадку поєднання дерев і чагарників з різною довговічністю або в результаті несприятливих взаємних впливів. Зміна складу групи призводить до зміни її декоративного вигляду. Групи із включенням хвойних рослин звичайно є композиційними центрами.

Групи розділяють також за величиною: малі, середні, великі. До складу групи може входити від 2-3 до 10-12 рослин. До складу малих груп входить від 2х до 5 дерев, до складу середніх 5 - 9, до складу великих 9 - 12 дерев. Для малих садів застосовують в основному малі групи, що обумовлено специфікою цих просторів.

.

Рис 5.2. - Класифікація рослинних угруповань за складом порід:

1 - чисті угруповання; а, б - листяні, в, г - хвойні; 2 - змішані групи: д - листяні, е - хвойні, ж - змішані.

 

Крім того ландшафтні групи розрізняють за густотою розміщення рослин: рідкі, середньої густоти, густі; за способом розподілу дерев, підбору порід і структурі зеленого пологу їх поділяють на ажурні, середньої щільності, щільні; за характером сполучень зовнішніх форм дерев і чагарників, які створюють групу, розподіляють на симетричні й асиметричні, нюансі й контрастні, статичні й динамічні.

Групи розділяють також на одноярусні й багатоярусні зі збереженням провідного значення однієї з порід. Багатоярусні групи створюються з дерев 1 -й й 2-й величини із включенням чагарників. Перший ярус - дорослі дерева, другий ярус - низькостовбурні дерева, чагарники, третій ярус - сланкі рослини, папороті, квіткові рослини, багаторічні трави.

Рис. 5.3. - Чагарники в рослинних угрупованнях:

1 - збагачення кольору, фактури; 2 - тривалість цвітіння; 3 - створення моноліту

 

Рекомендується вводити до групи непарне число дерев й уникати точного шахового розміщення. Це встановлено з умов сприйняття певної ландшафтної групи із усіх видових точок, у компактній і композиційно цілісній формі.

Відстань між деревами в групах установлюється залежно від функціонального й композиційного призначення кожної групи, видів рослин й їхніх розмірів. При невеликих рослинах ця відстань може бути 1,5 - 2 м, при великих 3 - 4 й 5 - 10 м. У глибині групи відстані можуть бути меншими, а до периферії - збільшуватися.

 

Рис. 5.4 - Схеми побудови угруповань:

А: 1 - група, 2 - ядро групи, 3 - підгрупи; Б - різномаїтість сприймання групи (видові точки 1 і 2); В - групи з різними формами просвітів; Г (видові точки 1 і 2) - ялина й липа на першому плані, верба на першому плані.

 

Дерева в групах можуть розміщатися на рівних відстанях, симетрично відносно одне одного або несиметрично (вільне розташування).

При формуванні ландшафтних груп велике значення мають декоративні властивості кожного дерева й чагарнику, які входять до складу групи. Для них підбирають породи, котрі мають витончену і яскраво виражену форму й структуру крони, малюнок розгалуження, забарвленням листя, декоративністю цвітіння й плодів.

При підборі дерев для рослинних груп необхідно враховувати наступне:

1)              основні породи дерев вибирають і групують за висотою, текстурою й відповідно до екологічних вимог;

2)              листопадні дерева й чагарники використовують у якості супутніх вічнозеленим масам, щоб підкреслити сезонні зміни у забарвленні;

3)              дерева, які обирають, повинні відповідати розміру й масштабу композицій;

4)              при поодинокому розташуванні крона одного дерева не повинна поширюватися на сферу впливу крони іншого дерева;

5)              необхідно знати строки, коли дерево ввійде в період свого повного розвитку, знати його довговічність, узгоджувати тривалість життя дерев, що входять у певну композицію;

6)              не можна використовувати в одному угрупуванні багато видів дерев. Група із двох-одного-двох видів виглядає більш ефектно (закон простоти);

7)              у композиції повинен домінувати один вид, інші повинні бути підпорядковані йому (закон домінування);

8)              дерева, що входять до композиції, повинні гармоніювати між собою й мати подібні риси за кольором, формою, текстурою (закон гармонії);

9)              відведені для рослин місця повинні відповідати їхнім екологічним вимогам, а рослини різних видів, що беруть участь у композиції, не повинні вступати між собою в антагоністичні стосунки.

Відповідно до описаних принципів підбору дерев для рослинних угруповань, кожним студентом проектуються чиста та змішана група, малюється горизонтальна та фронтальна схема композиції. Додається асортиментний перелік рослин українською та латинською мовами.

 

Лабораторна робота №6

Вивчення декоративних якостей деревних рослин.

 

Мета роботи: на підставі вивчення біологічних та екологічних особливостей деревної породи визначитись про доцільність використання їх для озеленення та благоустрою. Збагатити знання щодо різноманіття видів та форм декоративних листяних дерев і кущів, які використовують в сучасному озелененні.

Тривалість роботи – 2 академічні години.

Завдання: вивчення декоративних якостей деревних рослин.

Загальні відомості.

У цій лабораторній роботі розглядається:

Коротка характеристика роду до якого відноситься порода, вказується кількість видів, указується українська та латинська назви найбільш поширених представників, їх поширення.

Характеристику рослинам необхідно давати в такому порядку:

родина, рід, вид (українська і латинська назва), біологічні особливості, екологічні, особливості використання.

Наприклад:

РОДИНА БУКОВІ - FAGACEAE A. E. R.

РІД ДУБ - QUERCUS L.

Дуб червоний - Quercus rubra L.

Розміри: листопадне дерево висотою до 40 м і 1,5 м в діаметрі з широкояйцевидною кроною. Листки глибоколопатеві, на кінцях загострені, довжиною до 20 см. Восени листя набувають червоний тон.

Екологічні особливості (відношення до світла, родючості і вологості ґрунту, температури і чистоти повітря,): світлолюбивий, невимогливий до ґрунту, добре зростає на сухих піщаних ґрунтах, віддає перевагу добре дренованим свіжим, вологим піщано-глинистим ґрунтам, переносить безболісно періоди літньої засухи, морозостійкий, стійкий до міських умов і промислових викидів, особливо стійкий до постійного впливу кислотних газів.

Особливості використання: використовується в алейних, рядових бульварних і вуличних насадженнях; добре виглядає в групових посадках і невеликих масивах в крупних садах і парках.

Примітка. Характеризуючи біологічну сторону деревних порід, необхідно основну увагу приділяти найбільш декоративним якостям рослини (форма крони; декоративність листя, плодів, квітів; колір кори стовбура і гілок тощо), а для гарноквітучихрослин необхідно вказати ще й період і тривалість їхнього цвітіння

Типовими формами крон є:

1.    Розложиста – В’яз, дуб, тополя чорна.

2.    Пірамідальна:
а) конусоподібна – ялина, ялиця, кипарис;
б) веретеноподібна – ялівець звичайний;
в) колоноподібна (циліндрична) – тополя пірамідальна.

3.    Овальна – гіркокаштан, модрина сібірська і европейська.

4.    Яйцеподібна – дуб скельний, сосна кедрова сибірська, липа повстяна.

5.    Порасолькоподібна – айлант, сосна італійська, акація була.

6.    Куеподібна – горобина круглолиста, яблуня сибірська, клен польовий:
а)штамбова,
б) кущова.

7.    Плакуча – береза повисла, верба.

8.    В’юнка (ліаноподібна) – актинідія, виноград, плющ.

9.    Сланка – ялівець козацький, кизильник разпростертий.

Важливою морфологічною ознакою є щільність крони, яка може бути такою:

1)    Масивно щільна (просвіти становлять менше 25%):
а) цільнокомпактна – бук, в’яз шорсткий, граб, коштан кінський, клен гостролистий, явір.

б) роздільнокомпактна – дуб, тополя канадська і біла, самшит, ялина, ялиця сибірська та кавказька, сосна кедрова сибірська і європейська.

2)    Середньої щільності, напіважурна (просвіти 25 – 50%) – айлант, оксамитник амурський, береза, верба біла і вавілонська, клен сріблястий і ясенелистий, горіх грецький, сосна звичайна.

3)    Ажурна, легка (просвіти понад 50%) – акація біла, гледичія, аморфа, модрина сибірська і європейська, горобина звичайна, тамарикс, ясен звичайний.

Декоративність листя. За величиною листя поділяють таким чином:

Листя просте і складне:

а) дуже велике (понад 40см) – катальпа, бундук;

б) великі (20-40см) – платан, клен гостролистий, ясен звичайний;

в) середньої величини (10-20см) – дуб звичайний, тополя чорна, горобина звичайна;

г) дрібні (5-10см) – липа дрібнолиста, верба біла, аморфа, карагана;

д) дуже дрібні (1-5см) – самшит, тамарікс.

Хвоя:

а) дуже велика (понад 15см) – сосна жовта, чорна;

б) велика (10-15см) –сосна кримська та гімалайська;

в) середньої величини (5-10см) – сосна звичайна та гірська;

г) дрібна (1-5см) – ялина звичайна, тис ягідний;

д) дуже дрібна (0,1-1см) – ялівець козацький, туя, кипарис.

За такою ж схемою слід описати будову, розміри та орнамент листків як елементи декоративності рослин. Прості, складні, черешкові, сидячі листки, системи жилкування, форма листової пластинки та їх країв, міжвузля, прилистники, фактура, листова мозаїка, забарвлення листа як декоративні якості рослин.

Описуються декоративні якості квіток. Будова, форма, розміри, колір, запах квіток і суцвіття як елементи декоративності рослин. Строки та тривалість цвітіння декоративних рослин.

Декоративні якості плодів. Розміри, форма, колір шишок і плодів як декоративні якості рослин. Зміна декоративності плодів у процесі достигання. Декоративні форми плодових рослин.

Зазначається тривалість та строки вегетації, цвітіння, достигання плодів рослин. Вічнозелені та листопадні рослини. Сади “безперервного” цвітіння.

Вказується наявність декоративних форм хвойних і листяних рослин.

Наводиться характеристика квіткових і декоративно-листяних рослин. Дати коротку біологічну та екологічну характеристики квітковим рослинам. Біологічну характеристику необхідно вказувати в розрізі таких показників: розміри рослини (висота або діаметр куща), забарвлення листя (для декоративно-листяних рослин), колір квітки, період і тривалість цвітіння.

Слід вказати коротку біологічну і екологічну характеристики газонних трав. Біологічну характеристику трав необхідно подавати у розрізі таких даних: ярусність (низові, верхові, напівверхові), тип кущення, багатобічність та довговічність, темп розвитку (злаки, що швидко розвиваються, повільно та із середнім темпом розвитку). Екологічну характеристику трав необхідно давати в розрізі таких показників: відношення до температури повітря (мезотермофіти, оліготермофіти, мегатермофіти), родючості ґрунту (мезотрофи, мегатрофи, оліготрофи), вологості ґрунту (гігрофіти, мезофіти, ксерофіти), інсоляції території (світлолюбові, тіневитривалі, із середньою тіневитривалістю), а також до засолення ґрунту.

Наводячи характеристику рослин для водойм, слід вказати коротку біологічну та екологічну характеристику. Характеризуючи біологічну сторону рослини вказати її найбільші декоративні якості: розміри самої рослини; розміри, форму і забарвлення листя; розміри, форму і колір квітки (суцвіття), період і тривалість цвітіння, необхідна глибина водойми для розвитку тощо. Екологічна характеристика зводиться до таких даних: відношення до світла, температури навколишнього середовища (повітря і води), родючості ґрунту, реакції ґрунтового розчину.

Також слід вказати деякі особливості використання (оформлення мілких, глибоких або середньої глибини водойм)

Відповідно до поставленої мети роботи та на підставі вивчення декоративних особливостей деревно-чагарникових порід, та квітів визначитись про доцільність використання їх для озеленення та благоустрою. Збагатити знання щодо різноманіття видів та форм декоративних листяних дерев і кущів, які використовують в сучасному озелененні.

 

Таблиця 6.1

Біоекологічні особливості декоративних рослин

№ пп

Назва породи

Життєва форма*

Група довговічності

Висота в природі

Черговість посадки

Вибагливість до

морозостійкість

посухостійкість

Димопиле стійкість

світлолюбність

солестійкість

Способ розмноження

грунту

кислотності

елеметів живлення

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

*приклад: Д1- дерево першої величини, К2 - чагарник другої величини, Л - ліана.

Таблиця 6.2.

Декоративні особливості рослин та використання в озелененні

№ пп

Назва породи, форма

Характеристика крони

декоратиивність

Можливість формування

Застосування

форма

розмір

щільність

забарвлення

нетипове

квітів

плодів

стовбура

типове

весною

літом

восени

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

Характеристика біологічних та декоративних особливостей підібраного асортименту приводиться в табл. 6.1-6.2.

Життєву форму вказують для рослин у стиглому віці в умовах вільного росту. Дерева 1-ї величини (Д1) – понад 25 мвисотою; 2- (Д 2) - від 15 до 25, 3- (Д 3) - від 10 до 15, 4- (Д,) - нижче 10 м , Чагарники 1-ї величини (К1) - вище 3 м , 2-й (К 2) - від 2 до 3, 3-й (К 3) - від 1 до 2, 4-й (К 4) - нижче 1 м . 

Розміри крон вказуються для вільностоячих дерев і виражаються у процентах від висоти дерева. Ширина крони: для дерев - широка (більше 10), середня (5-10), вузька (до 5 м); для чагарників - широка більше 2, середня - 1-2, до 1 м. – вузька.

Щільність крони позначається умовно: 1 - незначні просвіти в кроні до 10 %; 2 - просвіти в кроні 20-40 %; 3 - просвіти в кроні більше 40 %.

 

Лабораторна робота №7

Використання живоплотів в озелененні, підбір асортименту та агротехніка створення

 

Мета роботи: Навчитися класифікації живоплотів та їхнього використання на об'єктах озеленення. Ознайомитись з основними роботами при створені та догляді за живими стінами.

Тривалість роботи – 2 академічні години.

Завдання: ознайомитися з особливостями використання живоплотів в озелененні, правилами підбору асортименту та агротехнікою створення

Загальні відомості.

Живоплоти - це вільнорослі або формовані чагарники (рідше дерева), висаджені в один або більше рядів, які виконують декоративну, загороджувальну або маскувальну функції. Живоплоти класифікують за висотою, числом рядів у них, а також за системою догляду за ними (стрижені або формовані не стижені).

Таблиця. 7.1

Класифікація живоплотів за висотою

Категорія

Розміри, м

Високі

Більше 2

Середні

1-2

Низькі

0.5-1.0

Бордюр

менше 0.5

 

Для живоплотів найкраще використовують породи, які добре переносять стрижку. Це породи з відносно повільним ростом, які добре переносять притінення, густим гілкуванням і густим низькосидячим невеликим листям.

Найщільнішими і дуже декоративними виходять живоплоти з ялини, біоти, туї західної, ялівця, айви звичайної, бирючини, в'яз дрібнолистого, гордовина, граба, горобинника, жимолості, кизильників, кленів Гіннала і польового, пухироплідника, смородини (альпійської і золотистої), чубушника, шовковиці; із вічнозелених - бересклета японського, крушина вічнозеленої, лавра благородного, самшиту, тиса.

Якщо рослин колючі, то живопліт стає доброю огорожею. Це глоди, барбариси, шипшина, дикі види груш, гледичія. На південному березі Криму використовують коллезію, трилистковий лимон.

Оригінальними і ефектними є комбіновані різновікові живоплоти з двох порід чагарників. При цьому другий, низький ряд чагарнику, прикриває нижню часто оголену частину високого чагарнику.

Живоплоти, із красивоквітучих і красивоплідних чагарників, не піддаються формувальній стрижці за винятком обрізки окремих гілок, які сильно виступають за загальну лінію крони. Для таких живоплотів-узлісь використовують садовий жасмин, а також особливо рясно квітучі гібридні форми і сорти дейції, бузку, деякі шипшини, вейгелу рожеву та ін.

Непридатні для живоплотів чагарники із слабким гілкуванням пагонів швидко оголюються знизу (аморфа, верби та ін.). Однак при щорічному зрізуванні на пень вони дають рясну сильну. В цьому випадку отримуємо дуже красиві живоплоти-узлісся, які мають декоративне значення, але непридатні для захисту.

Живоплоти створюють однорядними, дворядними і трирядними. Густота посадки залежить від властивостей рослин і від розмірів саджанців.

Таблиця 7.2

Густота посадки живоплотів

Класифікація за висотою

Висота живоплоту, м

Кількість рядків

Віддаль, м

У рядах

між рядами

Високий

Більше 2

1

0.5-0.8

-

2

0.6-1.0

0.5-0.7

Середній

1-2

1

0.4-0.6

-

2

0.5-0.7

0.4-0.6

Низькорослий

Менше 1

1

0.25-0.35

-

2

0.25-0.35

0.25-0.30

 

Для створення живоплотів і стін копають траншеї. Ширина і глибина якої залежать від кількості рядів, виду і розмірів посадкового матеріалу.

Вісь однорядного живоплоту повинна проходити по середині траншеї. Осі рядів дворядного насадження на віддалі 0,5 м від краю траншеї. Висаджують рослини під шнур. У дворядних живоплотах і стінах спочатку висаджують першу рослину у першому ряду , потім першу у другому ряду, далі дугу в першому і т.д.

В перший рік після посадки живі огорожі підстригають лише у випадку утворення надто довгих пагонів. На другий рік після посадки, першу стрижку проводять якомога нижче, щоб посилити кущіння. Для цього рослини обрізають на половину або на одну третину залежно від розвитку кореневої системи. Якщо вона слабка і рослину перевозили з відкритою кореневою системою, без грудки землі, або не в контейнері, то обрізують рослини на половину. Рослин, які пересаджують контейнерів або з грудкою землі обрізують на одну третину.

В подальшому стрижку здійснюють не менше двох разів на рік: у червні і липні або серпні. Кожний рік обрізку рекомендують проводити вище попередньої на 4-5 см, щоб поступово досягти бажаної висоти.

Періодичність стрижки упродовж вегетаційного періоду визначається швидкістю росту пагонів. Живоплоти із швидкорослих стрижуть по декілька разів. Повільно ростучі один раз в рік ранньою весною. Ялинові живоплоти починають стригти не раніше ніж через 4 роки після посадки. Щоб викликати посилене кущіння листяних, обрізку проводять на висоті 20-25 см від землі на другий рік після посадки.

Для більшої щільності і кращого облистнення живоплотам з тіневитривалих попід надають прямокутної форми, підстригаючи їх згори і збоку, а із світлолюбивих - форму трапеції або трикутника.

Зелені стіни - це високі живоплоти, створені з дуже густо посаджених дерев або чагарників, які регулярно підстригають. Поширені в регулярних садах і парках. Дерева висаджують у два ряди, віддаль між рядами 1-2 м, а в рядах - 0,5 м. Формування стін регулярною стрижкою (2-3 рази за сезон) має забезпечити густе облистнення з самого низу стіни догори.

Для їх створення використовують деревні види , які добре піддаються стрижці: з хвойних - ялина, туя західна, тис ягідний, ялівець віргінський, кипарисовик Лавсона, модрина; з листяних - липа, в'яз, берест, граб, бук, клен польовий, алича.

При висоті живоплотів 3-5 м(“живі стіни”), крони дерев формують шляхом бокової і верхівкової стрижки із вирівнюванням на всій довжині їхнього загального поперечного профілю. Для таких живоплотів придатні види, які витримують стрижку і дають після неї густе гілкування. Такими с породи повільно ростучі, тіневитривалі, з невеликим листям і густим розташуванням пагонів.

Надзвичайно декоративними є стіни, сформовані стрижкою з туї західної, біоти, тиса ягідного, високих ялівців, ялин, лип, граба, високих глодів, шовковиці, ведмежого горіха, деяких видів дуба, високого садового ,жасмину. На південному березі Криму можуть бути використані численні вічнозелені рослини - кипарис, лавровишні, лавр благородний, ілекс (гостролист) та ін.

Використовуючи дерева з компактною формою крони (колоноподібні форми туї західної, біоти, ялівцю, тиса ягідного), можна створювати ефектні стіни без бокового формування крони стрижкою. Такі зайві стіни потребують лише стрижки їх вершин до визначеної висоти та легкого підрівнювання з боків.

Живоплоти створюють також у вигляді однорядних шпалер з нахилених стовбурців порослі, які переплітаються між собою. Живопліт піддається формувальній стрижці у вигляді вузької стіни. Утворюється монолітна міцна решітка із стовбурців. Найкращі шпалерні живоплоти із глодів, груші, граба, яблуні, карагани, в’яза.

Високі живі стіни (від 4-5 м і вище) без формування їхньої крони стрижкою створюють із густогіллястих по можливості вузькокронних деревних порід з колоноподібними вузькоконічними або нещироко циліндричними кронами: ялиця, ялини, туя гігантська, дугласія, тополя (пірамідальна, Болле і Сімона), дуб пірамідальний, робінія пірамідальна, граб, липа, каштан кінський. На південному березі Криму з кипариса пірамідального, лібоцедруса. Найдовше зберігають крону внизу, з боку, обернутого до відкритого простору, кипарис пірамідальний, ялиці., смереки, а з листяних - тополя пірамідальна (на півдні на багатих і свіжих грунтах), дуб пірамідальний, граб.

Для прикриття просвітів між стовбурами (за умов оголення їх знизу) створюють уздовж зовнішнього боку живої стіни на невеликій віддалі від неї другу, низьку лінію захисту із невисокого живоплоту.

Бордюри це вузькі невисокий живопліт (до 0,5 м та завширшки 0,3-0,5 м) або смуги рослин з декоративним листям, які оточують ділянку. їх використовують як самостійний або складовий елемент типів квіткового оформлення.

Найкращі бордюри з низьких густо гіллястих дрібнолистих чагарників і дуже повільноростучих дерев. Найпоширеніші в бордюрах деревно-чагарникові рослини такі: айва японська, аронїї, барбариси (дрібнолисті види), біота, туя західну, бирючина, граб східний, кизильник, клени (трилопатевий, Гіннала), перстач, магонія, ялівці, самшит, смородина альпійську, сніжноягідник, спіреї (Бумальда і піппонська), тис, садовий жасмин (низькі види) , та ін. Для інформованих бордюрів використовують гортензії, дейиії, низькі сорти садового жасмину, низькі спіреї.

Для живоплотів непридатні породи з сильною кореневідприсковою здатністю. Живоплоти у таких випадках гублять чіткість своїх країв, що зумовлює необхідність розкорчовування пагонів, що часто відростають від коріння. Останні особливо рясно відростають внаслідок стрижок, які сприяють інтенсивному пагоноутворенню. Через це зовсім непридатні для живоплотів горобинники, спірея бузковоцвіта, вишня степова, терен, повій, сумах пухнастий, маслинка срібляста, бруслина Маака, дрік красильний, карагана чагарникова, текома.

Запущені живоплоти стають широкими і високими. В тому випадку найкраще посадити нові. Але окремі види добре піддаються омолодженню. Щоб живопліт не втратив свій первинний вигляд його обрізують до основних стебел лише з одного боку , Через рік цю процедуру повторюють з іншого боку. У вічнозелених омолоджування слід проводити в квітні на початку травня , у листяних в кінці зими, коли вони ще перебувають в стані спокою.

Таблиця 7.3

Характеристика рослин для створення живоплотів

Назва рослини

Стіни 3-5 м і вище

Живоплоти, м

Бордюри

Примітка

 

3 і >

2-3

1-2

0,5-1

 

Айва японська

 

 

 

 

*

*

Цвіте і плодоносить стриженою

 

Акація жовта

 

 

 

*

*

 

3 часом оголюється знизу

 

Барбарис звичайний

 

*

*

*

*

 

Багаторічний ефект

 

Барбарис Тунберга

 

 

 

*

*

*

Має сорти з різним кольором листя

 

Бруслина Європейська

 

 

 

*

*

 

 

 

Бирючина звичайна

 

 

 

 

*

*

Вимагає захищеного місця

 

Глід колючий

 

*

*

*

 

 

3 часом оголюється знизу

 

В’яз гладкий

 

 

*

*

 

 

Пошкоджується голанською хворобою

 

Груша лохолиста

 

 

*

*

 

 

Має сріблясте листя

 

Дерен білий

 

 

*

*

*

*

Переносить напівтінь

 

Ялина колюча ф.голуба

 

*

*

*

*

 

 

 

Ялина колюча

 

*

 

*

 

*

Переносить напівтінь

 

Жимолость татарська

 

 

*

*

*

 

 

 

Верба біла

 

 

*

*

 

 

Посадка на пень, формує кулю

 

Ірга канадська

 

*

*

*

 

 

Підходить для формування типу "зонт"

 

Калина гордовина

 

 

 

*

*

 

 

 

Калина звичайна

 

 

*

*

*

 

Страждає від калинового листоїда

 

Кизильник звичайний

 

 

*

*

*

 

 

 

Клен червоний

 

 

*

*

 

 

Для крупних форм

 

Клен гостролистий

*

*

 

 

 

 

Для крупних форм

 

Клен татарський

*

*

*

 

 

 

 

 

Клен ясенелистий

 

*

 

*

 

 

Має сорти з листям різного кольору

 

Перстач кущовий

 

 

 

 

 

 

 

 

Липа дрібнолиста

*

*

 

 

 

 

Для крупних форм

 

Модрина сибірська

*

*

*

 

 

 

 

Маслинка срібляста

 

 

 

*

*

 

Має сріблясте листя

Магонія падуболиста

 

 

 

 

*

*

Вічнозелений вид

Ялівець звичайний

 

 

*

*

*

 

 

Обліпиха

крушиновидна

 

 

*

*

*

 

Має сріблясте листя

Ялиця сибірська

 

*

*

*

 

 

 

Пухироплідник

калинолистий

 

 

*

*

*

 

Багаторічний

ефект,декоративне листя

Роза багатоквіткова

 

 

 

*

*

 

Не тримає форму

Роза зморшкувата

 

 

 

*

*

*

Не тримає форму

Горобина звичайна

 

*

*

*

*

 

 

Бузок звичайний

 

*

*

*

 

 

3 часом оголюється знизу

Смородина альпійська

 

 

 

*

*

*

Можливе складне Формування

Сніжноягідник білий

 

 

 

 

*

*

 

Сосна гірська

 

 

 

 

*

*

 

Спірея Вангута

 

 

 

 

*

*

 

Спірея верболиста

 

 

 

 

*

 

3 часом оголюється знизу

Спірея середня

 

 

 

*

*

*

 

Терен звичайний

*

*

*

*

 

 

 

Туя західна

 

*

*

*

*

*

Є сорти із золотистою хвоєю

Черемха Маака, Ч. звичайна

 

*

*

 

 

 

 

Яблуня Нєдзвєдського

 

*

*

 

 

 

 

 

Лабораторна робота №8

Підбір рослин та основні принципи вертикального озеленення.

 

Мета роботи: Збагатити знання про форми та методи вертикального озеленення і різноманіття витких рослин.

Тривалість роботи – 2 академічні години.

Завдання: ознайомитися з особливостями підбору рослин та основними принципами вертикального озеленення.

Загальні відомості.

Вертикальне озеленення - один з найпрестижніших, доступних і виразних засобів декорування будинків і споруд. У садово- паркових композиціях за допомогою трельяжів і пергол виткі рослини утворюють різноманітні арки, навіси, стіни та коридори.

Однак цінність витких рослин полягає не тільки в їхніх декоративних якостях, але і в тому функціональному навантаженні, яке вони мають. Основними функціями вертикального озеленення є декоративне оформлення об’єктів, маскування непривабливих споруд, організація і ізоляція місць відпочинку (курдонери, малі відпочинкові майданчики), створення оптимальних мікрокліматичних умов (тінь, зменшення сонячної радіації, підвищення відносної вологості).

Відповідно до здатності витких рослин чіплятися за опори, їх поділяють на три групи (табл. 7):

1)                 ті, що прикріплюються до опор (шорсткі стіни, трельяжі, сітки і т. д.) за допомогою повітряних коренів чи присосків (наприклад, плющ);

2)                 ті, що чіпляються за опору спеціальними вусиками, черешками листя або ж самим листям (наприклад, справжній виноград);

3)                 власне виткі або ліани, які охоплюють опори своїми стеблами і піднімаються вгору спіраллю (наприклад, лимонник китайський).

Як відомо, одні ліани обвивають опори зліва направо, інші - навпаки. Найкращі опори завтовшки не більше 5 — 8 см.

Озеленюючи виткими рослинами такі садово-паркові споруди, як перголи, навіси, бесідки, трельяжі, павільйони відпочинку, а також сходи, підпірні стіни, слід враховувати ступінь їхньої декоративності, розміри і матеріал, з якого вони виготовлені (камінь, цегла, метал, дерево).

Оформлення пергол і трельяжів. Однією з найпростіших паркових конструкцій є пергола (від лат. пергола - зелений коридор, бесідка) - вертикальні стовпи з поперечинами для підтримки пагонів. ГІергола в дуже короткий строк створює умови затінення і прохолоди.

Нескладну конструкцію мають і трельяжі — тонкі решітки для витких рослин, які мають декоративне і гігієнічне (сонцезахисне) значення.

Живоплоти з ліан. Поєднання пряморослих чагарників і дерев з виткими рослинами, що чіпляються до опор, використовують для створення живоплотів. В ролі підпірної рослини у такому випадку беруть повільнорослу породу з потужними і такими, що не гнуться під тягарем батогів ліан, гілками (глід, дика груша).

Таку породу висаджують у середньому ряду, якщо живопліт трирядний, а в зовнішній ряд висаджують витку рослину (ломиноси, виноград, виноградівники). Такі комбіновані живоплоти стрижуть, надаючи їм бажаного поперечного профілю.

Озеленення підпірних сгінок. Для озеленення невисоких підпірних стінок використовують низькорослі багаторічні ліани (звивисті троянди, жимолость козолиста та ін.). їх можна використовувати у поєднанні з однорічними виткими і ампельними (рослини із звислими, сланкими або повзучими стеблами, які вирощують в ампелях — підвісних вазах або контейнерах) квітковими рослинами, які посилюють декоративний ефект композиції. Ампельні рослини рекомендують висаджувати на верхній терасі або в пустотах кладки, а виткі однорічні і багаторічні ліани - переважно на нижній терасі. Невисокі підпірні стінки можна декорувати також виткими ліанами, але з горизонтальним формуванням основних пагонів.

Під час оформлення високих підпірних стінок (2 м і вище) окремі автори рекомендують використовувати високі ліани. Висаджують їх або на верхній терасі, або у ґрунт безпосередньо під підпірною стінкою. На верхній терасі висаджують виткі багаторічні ліани, які не мають присосків і вільно спадають стінкою, передусім це декоративні виноградники: пахучий, амурський, дівочий, п'ятилисточковий та ін. Такий прийом візуально скорочує висоту стінки. На нижній терасі краще використовувати виткі рослини з присосками, які не вимагають опор: виноград дівочий п'ятилисточковий ф. Енгельмана, дівочий тризагострений та ін.

Для оформлення високих підпірних стінок великої протяжності можна використовувати декілька видів ліан. Добре поєднувати у цьому випадку види, які б мали подібність у фактурі листових пластинок (виноград дівочий тризагострений, дівочий тризагострений ф. Віча). Підпірні стіни із природного каменю слід оформляти поодинокими ліанами або невеликими групами.

Озеленення парканів. Глухі малодекоративні паркани (дерев'яні, бетонні) озеленюють великими масивами з витких рослин. Для таких парканів підходять як виткі з присосками, так і ті, що чіпляються за опори. Для витких рослин, які не мають присосків, опорою може бути натягнутий м'який дріт.

Для озеленення високих парканів можна використовувати виноград звичайний, дівочий п'ятилисточковий ф. Енгельмана, пахучий і амурський, арістолохію великолисту, плющ звичайний, гліцинію китайську та ін.

Під час озеленення низьких парканів бажано використовувати низькорослі багаторічні ліани: жимолость козолисту, вічнозелену, Тельмана; клематиси Жакмана, фіолетовий, шерстистий у сортах; лимонник китайський, гречку бельджуанську та ін. Виткі рослини висаджують на віддалі 1,5 - 2,0 м одна від одної з боку відгородженої ділянки.

Підпірні стінки, облицьовані гарним камінням, а також декоративні чавунні та кам’яні огорожі не рекомендують суцільно покривати виткими рослинами. Озеленення таких виставок роблять фрагментарно - поодинокими ліанами, щоб не закривати декоративного рисунку облицювання чи декоративної огорожі.

Декорування укосів. Виткі рослини досить часто використовують для озеленення та укріплення укосів. Якщо укоси розташовані на відкритих і добре освітлених ділянках, то для їхнього оформлення слід використовувати світлолюбні і посухостійкі рослини: обвійник грецький, текому вкорінену і т. д. Для притінених укосів використовують тіньовитривалі ліани: плющ звичайний, хміль звичайний, дівочий виноград п’ятилистий та ін.

Ґрунтопокривні ліани. Дуже ефектними є газони, створені із ліан, які використовують в ролі грунтопокривних як на відкритому місці, так і під наметом дерев. До них можна віднести плющі, обвійник грецький, дівочий виноград п'ятилистий та ін. Особливо ефектним є ломиніс лозяний, у якого листя не опадає до листопада, зберігаючи своє зелене вбрання.

Декорування кам’яних непоштукатурених торців стіни. Для їхнього озеленення використовують групу витких рослин, що прикріплюються присосками і повітряними корінцями. При цьому не потрібно спеціальних каркасів, стіна покривається рівною однорідною масою зеленого листя.

Для озеленення гладких стін використовують рослини, які чіпляються за опору. В такому випадку опорний каркас схожий на сітку з лозин і дротів, начеплених на вбиті в стіну залізні гаки. Комірки сітки мають розмір 0,5 х 0,5 м і більше. Між сіткою і стінкою залишається простір не менше 10 см.

Оформлення головних фасадів будинків. Метою зеленого покриття стін є тушування архітектурно слабо вирішених частин будівлі, а також підкреслювання особливо цікавих деталей — балконів, карнизів, порталів. Звичайно зелень витких рослин розташовують у простінках будинку або на фасаді у формі окремих мальовничих плям. Не можна допускати, щоб рослини закривали важливі архітектурні деталі будинку.

Для оформлення фасадів звичайно використовують виткі рослини з найбільш декоративним листям і квітами, які піднімаються вгору за допомогою вусиків. В південних районах України найкраще для цього підходять стійкі сорти культурного винограду. Щоб озеленити п’ятий — дев’ятий поверхи будинку, використовують високорослі ліани (виноград пахучий, амурський, дівочий п’ятилистий ф. Енгель- мана та ін.).

Екрани з витких рослин. За допомогою стінок-екранів можна створити утаємничені куточки тихого відпочинку, або ж на їхньому тлі розташувати дерева чи кущі, що гарно квітнуть. Стінкою-екраном можна закрити предмети чи види, які псують зовнішній вигляд території. Вони можуть також понизити зовнішні шуми.

Залежно від призначення екрани можуть бути щільні та ажурні. Для екрана необхідний трельяж - дерев’яна чи металева решітка. Деталі дерев'яних трельяжів, які контактують з грунтом, обов'язково обробляють креозотом, щоб запобігти їхньому гниттю. Найкраще використовувати дротяні трельяжі.

Оформлення малих архітектурних форм. Виткими рослинами можна декорувати кіоски, альтанки, опори світильників, дашки- інформатори. У високі вази можна висаджувати декоративні ліани, обираючи при цьому певну форму догляду. Особливо ефектними у цьому випадку можуть бути плющі - звичайний і колхідський - та їхні форми.

Після засвоєння теоретичної основи слід виконати практичне домашнє завдання. Для цього потрібно:

1.                 Підібрати до 10 різновидів витких рослин для вертикального озеленення.

2.                 На листі формату АЗ зобразити різновиди вертикального озеленення, використовуючи малі архітектурні форми (трельяжі, опори, перголи), елементи благоустрою (підпірні стінки) та споруди (павільйони, альтанки).

3.                 На стандартних листах описати технологію садіння витких рослин біля будинків та скласти технологічну карту для догляду за ними.

 

Лабораторна робота №9

Паркові споруди, малі архітектурні форми

 

Мета роботи: вивчити особливості створення та розміщення паркових споруд та малих архітектурних форм.

Тривалість роботи – 2 академічні години.

Завдання: ознайомитися з особливостями створення та розміщення паркових споруд та малих архітектурних форм.

Загальні відомості.

Масовий характер відвідування парків при розмаїтті рекреаційних процесів змушує розташовувати в них значну кількість споруд, малих форм архітектури і предметів обладнання, які активно впливають на вирішення багатьох функціональних, інженерних і естетичних завдань і часто визначають якість усього паркового ансамблю. Значення паркових споруд і малих форм особливо велике на початкових стадіях формування ландшафту паркової території. Озеленені трельяжі і перголи можуть компенсувати неповноцінність молодих насаджень, а комплекси ігрових і спортивних площадок в поєднанні з павільйонами дають можливість організувати простір для найбільш масових видів відпочинку.

Паркові споруди поділяють на об’ємні і площинні. До об’ємних належать багатозальні будівлі, павільйони, монументи, мости; до площинних - видові, ігрові та спортивні майданчики, стадіони, басейни.

При організації в парку громадського харчування для відпочиваючих бажано використовувати можливості сусідньої з нею мережі громадського харчування - столових, кафе, ресторанів. Якщо така можливість відсутня (заміські парки), передбачається будівництво кафе-їдалень.

Паркові споруди бажано групувати в комплекси і розміщувати відповідно до функціональних зон території. Об’ємні споруди краще будувати на підвищених, а площинні - на понижених ділянках рельєфу паркової території. Деякі паркові споруди розміщують нижче поверхні землі з обваловуванням або врізкою їх в схил. Такий прийом дає змогу зменшити кількість видимих споруд, збагатити мікрорельєф паркової ділянки, створити ефект незвичайності обстановки.

Паркові споруди повинні бути співрозмірними людині, підпорядковуватися композиції озеленених просторів і тільки у виключних випадках домінувати над ними. Їх вертикальні розміри не повинні перевищувати 1/3-2/3 висоти оточуючої деревної рослинності (Н). Виключенням можуть бути композиційні домінанти, висота яких становитиме 1/4 Н. Горизонтальні розміри споруд не повинні перевищувати розмірів основних природних елементів пейзажної картини, що формується.

Паркові об’ємні споруди мають бути оригінальними за формою і простими за конструкцією, відрізнятися гармонійними пропорціями, чітким силуетом і виразним кольоровим вирішенням.

Малі форми архітектури разом з елементами інженерного благоустрою і предметами обладнання включають близько ста найменувань. За призначенням їх поділяють на функціональні групи, кожна з яких має свої характерні особливості.

При розташуванні малих форм архітектури і предметів обладнання потрібно:

кількість малих форм приймати мінімально необхідною відносно окремих функціональних зон і парку в цілому;

групування і розташування малих форм здійснювати з урахуванням інтенсивності відвідування паркових площ, споруд і доріг;

групі малих форм надавати єдиний архітектурний масштаб і виділяти тільки провідні за призначенням предмети;

розташування малих форм відносно природних домінант і споруд повинно бути підпорядковано.

Альтанки, тіньові навіси, перголи, трельяжі встановлюють на площадках відпочинку, дитячих ігрових майданчиках, видових площадках оглядових паркових маршрутів, пляжах. При їх виготовленні доцільно використовувати різноманітні будівельні матеріали, композиційні і конструктивні прийоми.

Стаціонарні і переносні лавки, столи, крісла, шезлонги, урни та інші паркові меблі є найбільш чисельними і універсальними предметами обладнання. Їх кількість визначається з розрахунку забезпечення 10% одночасно відпочиваючих в парку з подальшим корегуванням ємності. Половину лавок бажано розташовувати в тіні дерев.

Для лісо- і лугопарків доцільно паркові меблі з природних матеріалів (колод, пнів, жердин, валунного каменю), виконані за мотивами народної творчості і декоративно-прикладного мистецтва.

На території парків можливе розташування пам'ятників і монументальної скульптури, що увіковічнює важливі історичні події. Широке застосування має знайти декоративна скульптура (портретна, символічна, алегорична), яка відрізняється від монументальної меншими розмірами, більш вільним трактуванням пластичної форми і розрахована на зорове сприйняття з близької відстані.

Слід також широко використовувати скульптурні форми - стели, пам'ятні знаки, декоративне каміння.

Басейни, фонтани, каскади та інші невеликі водні влаштування сприяють покращенню мікроклімату, вирішенню інженерних і протипожежних завдань, а також є важливими елементами локальних композицій парку.

Сходи, пандуси, підпірні стінки, містки - важливі елементи інженерного благоустрою й архітектурного оформлення дорожної мережі парку.

Зручними є сходи із сходинками 40-44 см і підсходинками 8-10 см. Ширина сходів визначається параметрами суміжних з ними елементів дорожної мережі з пропускною здатністю не більше 500 чол./пог. м. У межах схилів до 8% можна замість сходів влаштовувати пандуси з шорсткою фактурою покриття. Форма і конструкція підпірних стінок визначаються інженерним розрахунком. Для їх спорудження використовують збірний і монолітний бетон, кам'яну і цегляну кладку. Підпірні стінки заввишки 40-120 см менше порушують природний рельєф, сприяють збереженню дерев, полегшують перехід між терасами.

Необхідність будівництва містків зумовлюється наявністю водотоків або особливостями рельєфу. Незалежно від будівельного матеріалу і композиційного прийому форма моста повинна бути тектонічною, без зайвих декоративних елементів.

Деякі озеленені території - спеціалізовані парки, окремі паркові ділянки, господарські зони - вимагають огородження. Основний принцип проектування огорож - збереження пейзажної цілісності ландшафтів при достатньо ефективному розмежуванні простору. Розповсюдженими парковими огорожами є живоплоти, штучні водні перепони, виїмки і насипи, огорожі зі збірних елементів чавунного лиття, зі зварних елементів і вольєрної сітки.

Для крупних багатофункціональних і спеціалізованих парків бажана
розробка серій уніфікованих елементів благоустрою і обладнання. В таких
проекти повинні передбачати цільове призначення парку, місцеві традиції і можливості, різноманіття будівельних матеріалів, тут містяться включаючи такі переваги:

об'єкти і елементи благоустрою й обладнання значною мірою трансформовані, що забезпечує їх швидке перегрупування і заміну;

створюються додаткові можливості формування цілісного паркового ансамблю;

реалізуються можливості масового поточного виробництва конструктивних елементів.


Анотація дисципліни:

Мета навчальної дисципліни. Основною метою дисципліни «Тепличне господарство» є освоєння методики розрахунків для організації тепличного господарства в склад якого входять теплиці (закритий ґрунт), допоміжні приміщення, та підрозділи, адміністративні будівлі. Вирощування високоякісних квітучих рослин на промисловій основі з використанням сучасних методів розмноження, вимагає відповідної організації господарства, використання новітнього обладнання та технологій. Забезпечити отримання студентами необхідного рівня теоретично-методичних та практичних знань про використання методів вирощування декоративних культур в закритому ґрунті.

 

Компетентності

Інтегральна компетентність.

Здатність розв’язувати складні задачі і проблеми професійної діяльності в садово-парковому господарстві в сучасних економічних умовах та у процесі навчання, що передбачає проведення досліджень і здійснення інновацій в умовах невизначеного зовнішнього середовища з урахуванням зональних умов.

Загальні компетентності.

1. здатність до абстрактного мислення, аналізу, синтезу;

2. здатність діяти в нестандартних ситуаціях, нести соціальну і етичну відповідальність за прийняті рішення;

4. здатність до комунікації в усній і письмовій формах на державній та іноземних мовах для вирішення завдань професійної діяльності;

5. здатність керувати колективом у сфері професійної діяльності, толерантно сприймаючи соціальні, етнічні, конфесійні і культурні відмінності.

Спеціальні (фахові, предметні) компетентності.

1. здатність розробляти технології вирощування декоративних рослин і проводити оцінку економічної ефективності та інноваційно-технологічних ризиків при впровадженні нових технологій;

4. здатність управління об'єктами садово-паркового господарства з їх функціонального використання, охорони і захисту;

5. здатність організації і здійснення державного контролю і нагляду за дотриманням правил утримання об'єктів садово-паркового господарства, обчислення розміру шкоди, заподіяної об'єктам садово-паркового господарства при порушенні природоохоронного та містобудівного законодавства;

6. готовність до отримання нових знань і проведення прикладних досліджень в галузі садово-паркового господарства;

7. здатність розробки робочих планів і програм наукових досліджень в галузі садово-паркового господарства, організувати збір, обробку, аналіз і систематизація науково-технічної інформації з теми дослідження, вибір методики і засобів рішення завдань;

Програмні результати навчання

1. Виробничо-технологічна діяльність;

- здійснення робіт з урбомониторингу і інвентаризації на об'єктах садово-паркового господарства та складання кадастру зелених насаджень;

- розробка сучасних технологій вирощування посадочного матеріалу: декоративних дерев і кущів, квіткових культур, газонів і оцінка економічної ефективності технологічних процесів;

- розробка і реалізація еколого-біологічних та технологічних заходів створення та утримання об'єктів садово-паркового господарства;

- оцінка інноваційно-технологічних ризиків при впровадженні нових технологій будівництва на об'єктах садово-паркового господарства.

2. Організаційно-управлінська діяльність;

- організація роботи колективу виконавців, ухвалення управлінських рішень в умовах різних думок, визначення порядку виконання робіт;

3. Науково-дослідна діяльність:

- отримання нових знань і розробка робочих планів і програм проведення наукових досліджень в галузі садово-паркового господарства;

- участь в науково-дослідній діяльності з аналізу стану і динаміки показників якості об'єктів садово-паркового господарства, природних і культурних ландшафтів;

- збір, обробка, аналіз і систематизація науково-технічної інформації з темі дослідження, вибір методики і засобів рішення завдань;

- підготовка науково-технічних звітів, оглядів, публікацій за результатами виконаних досліджень в галузі садово-паркового господарства.

4. Проектно-конструкторська діяльність:

- проектування підприємств для виробництва посадкового матеріалу : декоративних розсадників, оранжерейних і тепличних комплексів.


Змістовий модуль 1. Тепличне господарство. Загальні положення.

Тема 1. Сучасний стан тепличного господарства, тенденції розвитку галузі.

Вступ. Предмет, мета і задачі курсу, зв’язок з іншими дисциплінами. Значення тепличних комплексів для садово-паркового господарства. Загальні питання організації оранжерейних комплексів.

Тема 2. Конструктивні особливості культиваційних споруд. Загальні відомості. Характеристика комплексів різної виробничої потужності, спеціалізація, основні положення обігу культур в теплиці та відкритому ґрунті.

Тема 3. Види обігріву культиваційних споруд, методи його регулювання.

Загальні вимоги до систем опалення теплиць. Фактори що враховуються при проектуванні систем опалення. Особливості створення ґрунтового обігріву.

Тема 4. Склад і підготовка тепличного ґрунту 

Субстрати для захищеного ґрунту .Приготування та стерилізація тепличних ґрунтів. Боротьба з засоленням тепличних ґрунтів. Система добрив у теплицях. Система поливу та зволоження в теплицях

Тема 5. Материалы для ограждения теплиц.

Оргстекло. Полікарбонат. Плівка. Нетканий накривний матеріал

 

Змістовий модуль 2. Організація тепличного комплексу. Технологічні аспекти розмноження та вирощування рослин у закритому ґрунті.

 

Тема 6. Принцип добору асортименту рослин для повноцінної роботи комплексів.

 

Тема 7. Асортимент декоративно-листяних рослин тропічних та субтропічних рослин.

 

Тема 8. Технологічні аспекти вирощування розсади однорічників та килимових.

 

Тема 9. Організація праці та рентабельність тепличного виробництва

 

Тема 10. Охорона праці при роботі в культиваційних спорудах.



Анотація дисципліни:

Мета навчальної дисципліни. Вивчення дисципліни закладає основу для отримання знання та вміння структури та ведення лісопаркового господарства в умовах різних рекреаційних навантажень. Формування у студентів знань, вмінь та навичок створення, реконструкції та експлуатації лісопарків. Основним завданням є впровадження науково обґрунтованих технологій створення, творчої реконструкції та раціонального рекреаційного використання лісопарків.

Компетентності

Інтегральна компетентність.

Здатність розв’язувати складні задачі і проблеми професійної діяльності в садово-парковому господарстві в сучасних економічних умовах та у процесі навчання, що передбачає проведення досліджень і здійснення інновацій в умовах невизначеного зовнішнього середовища з урахуванням зональних умов.

Загальні компетентності.

1. здатність до абстрактного мислення, аналізу, синтезу;

2. здатність діяти в нестандартних ситуаціях, нести соціальну і етичну відповідальність за прийняті рішення;

4. здатність до комунікації в усній і письмовій формах на державній та іноземних мовах для вирішення завдань професійної діяльності;

5. здатність керувати колективом у сфері професійної діяльності, толерантно сприймаючи соціальні, етнічні, конфесійні і культурні відмінності.

Спеціальні (фахові, предметні) компетентності.

1. здатність розробляти технології вирощування декоративних рослин і проводити оцінку економічної ефективності та інноваційно-технологічних ризиків при впровадженні нових технологій;

4. здатність управління об'єктами садово-паркового господарства з їх функціонального використання, охорони і захисту;

5. здатність організації і здійснення державного контролю і нагляду за дотриманням правил утримання об'єктів садово-паркового господарства, обчислення розміру шкоди, заподіяної об'єктам садово-паркового господарства при порушенні природоохоронного та містобудівного законодавства;

6. готовність до отримання нових знань і проведення прикладних досліджень в галузі садово-паркового господарства;

7. здатність розробки робочих планів і програм наукових досліджень в галузі садово-паркового господарства, організувати збір, обробку, аналіз і систематизація науково-технічної інформації з теми дослідження, вибір методики і засобів рішення завдань;

Програмні результати навчання

1. Виробничо-технологічна діяльність;

- здійснення робіт з урбомониторингу і інвентаризації на об'єктах садово-паркового господарства та складання кадастру зелених насаджень;

- розробка сучасних технологій вирощування посадочного матеріалу: декоративних дерев і кущів, квіткових культур, газонів і оцінка економічної ефективності технологічних процесів;

- розробка і реалізація еколого-біологічних та технологічних заходів створення та утримання об'єктів садово-паркового господарства;

- оцінка інноваційно-технологічних ризиків при впровадженні нових технологій будівництва на об'єктах садово-паркового господарства.

2. Організаційно-управлінська діяльність;

- організація роботи колективу виконавців, ухвалення управлінських рішень в умовах різних думок, визначення порядку виконання робіт;

3. Науково-дослідна діяльність:

- отримання нових знань і розробка робочих планів і програм проведення наукових досліджень в галузі садово-паркового господарства;

- участь в науково-дослідній діяльності з аналізу стану і динаміки показників якості об'єктів садово-паркового господарства, природних і культурних ландшафтів;

- збір, обробка, аналіз і систематизація науково-технічної інформації з темі дослідження, вибір методики і засобів рішення завдань;

- підготовка науково-технічних звітів, оглядів, публікацій за результатами виконаних досліджень в галузі садово-паркового господарства.

4. Проектно-конструкторська діяльність:

- проектування підприємств для виробництва посадкового матеріалу : декоративних розсадників, оранжерейних і тепличних комплексів.



Змістовий модуль 1. Розділ I. Типізація лісопарків

Тема 1. Поняття про лісопарк

1.  Поняття про лісопарк.

2.  Відліки лісопарків від парків ті лісових ценозів.

3.  Лісопарковий ландшафт як основна одиниця просторової організації лісопарку.

4.  Екологічні та естетичні функції лісопарків.

Тема 2 Класифікація лісопаркових ландшафтів

Структура теми

1.  Взаємозв’язок типізації лісопаркових насаджень за серіями типів лісів.

2.  Класифікація лісопарків за курортологічною цінністю.

3.  Ландшафти закритих просторів (пейзажі горизонтальної та вертикальної зімкнутості).

4.  Ландшафти напіввідкритих просторів (пейзажі з рівномірним розміщенням дерев).

5.  Рідинні ландшафти. Ландшафти відкритих просторів.

Тема 3 Таксація лісопаркових насаджень

Структура теми

1.  Принципи таксації лісопарків.

2.  Техніка таксаційних робіт у лісопарках.

3.  Класи лісопаркових деревостанів. Документація для лісопаркової таксації.

4.  Класи досконалості лісопарків.

5.  Шкала естетичної цінності лісопарків.

Розділ II Проектування лісопарків

Тема 4 Мета та етапи проектування лісопарків

1.  Об’єкти проектування лісопарків.

2.  Суб’єкти проектування лісопарків. Мета створення лісопарків.

3.  Проектні роботи для створення лісопарків.

4.  Етапи проектування лісопарку: створення схеми, підготовка технічного проекту, оформлення робочих креслень.

5.  Документація технічного проекту.

6.  Склад та реєстр робочих креслень.

Тема 5 Планувальний аналіз території лісопарку

1.  Ландшафтно-проектувальний аналіз території.

2.  Зонування лісопаркового об’єкту: Ландшафтно-проектувальний аналіз території., зона середніх антропогенних навантажень, зона малих рекреаційних навантажень.

3.  Ландшафтно-планувальний опис ділянок.

4.  Негативні та позитивні характеристики ділянок лісопарку.

Тема 6 Об’ємно - просторова організація лісопарку

1.  Визначення композиційних центрів лісопарку (домінант).

2.  Композиція доріжково-стежкової сітки.

3.  Організація районів лісопарку.

4.  Принцип чергування розташування ландшафтів.

5.  Організація місць відпочинку у лісопарках.

Тема 7 Реконструкція лісопарків

1.  Завдання реконструкції лісопарків.

2.  Принцип мінімізації витрат на реконструкцію лісопаркових ландшафтів.

3.  Принцип ефективності проміжних стадій формування лісопарків.

4.  Рубки та посадки – основні методи реконструкції лісопаркових насаджень.

Тема 8 Проектна документація будівництва лісопарків

Структура теми

1.  Пояснювальна записка.

2.  Робочі креслення реконструкції лісопарку.

3.  Дендропроект парку.

4.  Проектно-кошторисна документація будівництва та реконструкції лісопарку.

5.  Текстова документація проекту лісопарку.

Тема 9 Основні методи будівництва лісопарків

Структура теми

1.  Принципи співробітництва авторів проектів лісопарків зі спеціалістами лісопаркового господарства.

2.  Винесення проекту у натуру.

3.  Особливості винесення проектів у пересічну місцевість.

Розділ III Ведення лісопаркового господарства

Тема 10 Санітарно-гігієнічна ефективність лісопарків

1.  Лісопарки – резервуари чистого повітря.

2.  Санітарні якості дерев та чагарників у лісопарках.

3.  Вплив фітонцидних якостей лісопаркових рослин на здоров¢я рекреантів.

Тема 11 Благоустрой лісопарків

Структура теми

1.  Поняття про благоустрой лісопарків.

2.  Відбір оптимального покриття для лісопаркових доріжок.

3.  Осушення та обводнення ділянок лісопарку.

4.  Регулювання стоку річок та ставків.

5.  Проведення рубок у лісопарках: планувальні, реконструктивні, санітарні рубки.

6.  Рубки формування.

7.  Посадки у лісопарках.

Тема 12 Споруди та обладнання лісопарків

Структура теми

1.  Нагляд за меліоративною сіткою.

2.  Нагляд за гідротехнічними спорудами.

3.  Нагляд за малими архітектурними формами.

4.  Човникові станції у лісопарках.

5.  Дитячі майданчики у лісопарках.

6.  Майданчики відпочинку у лісопарках.

7.  Мости, їх ремонт та експлуатація.

Тема 13 Ведення лісопаркового господарства

Структура теми

1.  Повторні рубки формування.

2.  Рубки відновлення.

3.  Нагляд за молодими посадками.

4.  Нагляд за луками та газонами.

5.  Витрати на лісогосподарські роботи.

6.  Заходи чистки території лісопарку.

Тема14 Охорона лісопарків

1.  Формування контингенту робітників охорони.

2.  Охорона молодих посадок у лісопарках.

3.  Охорона біорізноманіття флори та фауни у лісопарку.

4.  Просвітня робота з рекреантами у лісопарках.

5.  Досвід регулювання рекреаційних навантажень на лісопарки в країнах Східної та Західної Європи.